Харьков. Городские новости.

Цим текстом ми розпочинаємо цикл історичних статей, у яких розповімо історію Харкова у незвичайний спосіб. Ми вирішили уявити собі, що може чекати на сучасного харківянина в рідному місті в різні часи, та дати поради щодо виживання в іншій історичній епосі. Як нам здається, це дасть набагато краще уявлення про те, як жили прості харківяни століття тому, ніж просте перерахування фактів.

Отже, замість асфальту під ногами пил, замість звуків машин скрип возів і дзвін. На дворі 1800 рік, і Харків ще зовсім не те місто, яке ви знаєте: тут немає університету, немає Госпрому, немає навіть Харківської губернії. Телефон марний, карта не працює, гривні викликають лише підозру.

Куди ви потрапили

Ви в губернському місті Російської імперії, і править нею Павло I. Він зійшов на престол наприкінці 1796 року, а в березні 1801-го його вбють змовники. Про це, звісно, краще мовчати. Взагалі мовчати мабуть, головна порада. Але про це нижче.

Харків центр Слобідсько-Української губернії. У 1796 році намісництва скасували, а губернію відновили у складі десяти повітів: Харківського, Ахтирського, Богодухівського, Валківського, Волчанського, Зміївського, Ізюмського, Купянського, Лебединського та Сумського. Харківською губернією край стане лише в 1835 році.

Городишко маленьке містечко. Коли наприкінці XVIII століття обговорювали, де відкрити університет, Харків за кількістю мешканців поступався Ахтирці й ледь наздоганяв Валки. У ньому мешкало близько десяти тисяч людей. Усе місто можна обійти пішки за пару годин.

Що тут уже є:

Колегіум: його перевели сюди з Бєлгорода в 1726 році, це головна школа краю.
Казенне народне училище світська школа для містян.
Театр, один із найкращих у провінції.
Аптека: перша відкрилася у 1778 році.
Притулок для душевнохворих і буйних, з 1793 року. Туди вам точно не треба, але якщо не дослухаєтеся до наших порад, то можете там опинитися.
Ярмарки головна подія року, про них нижче.

Університету поки що немає. Василь Каразин доможеться його відкриття лише в січні 1805 року. Зате на околиці, у маєтку Основа, мешкає 22-річний Григорій Квітка, майбутній письменник Квітка-Основяненко. Тож із ним можна навіть познайомитися. Головне при цьому не розповідати свою справжню біографію, щоб великий автор не виклав почуте від вас у якомусь творі й не написав щось, що може порушити просторово-часовий континуум.

Календар. Імперія живе за юліанським календарем. У 1800 році різниця з європейським, григоріанським, зросла з 11 до 12 днів. Ваш смартфон, якщо він все ще буде при вас, поспішатиме майже на два тижні. Втім, поспішатиме він, доки не розрядиться батарея.

Час. Єдиного часу немає. Годинники у небагатьох, решта живе за сонцем і церковним дзвоном.

Насамперед переодягнутися

Ваші джинси, худі та кросівки видадуть вас за секунду. А за часів Павла I одяг це питання не лише смаку, а й надійності. Імператор ненавидів французьку моду, в якій вбачав дух революції. У 1798 році поліцейський наказ заборонив носити фраки та жилети, довгі панталони, черевики зі стрічками та бантами, чоботи з відворотами.

Під заборону потрапили навіть бакенбарди. У столиці за неправильний наряд могли затримати прямо на вулиці. У провінції суворість залежала від місцевого керівництва, але перевіряти це на собі не варто.

Най надійніший варіант купити на базарі або у старьйовщика простий одяг містянина:

чоловікам полотняну сорочку, широкі шаровари, свитку або жупан, шапку та чоботи;
жінкам сорочку з вишивкою, плахту або спідницю, керсетку. Заміжня жінка на людях покриває голову.

Відразу про незвичайні фасони одягу:

Свитка верхній одяг українських селян і містян, щось на зразок довгого кафтана або напівпальта.

Плахта традиційний жіночий поясний одяг із вовни, зазвичай у клітинку або з геометричним візерунком, у насичених кольорах. Її виготовляли з двох полотнищ, зшитих наполовину по довжині. Плахту обертали навколо стегон поверх довгої сорочки, закріплювали поясом, а спереду повязували фартух (запаску).

Керсетка (корсетка) - приталена безрукавка з сукна або іншої тканини, яку носили поверх сорочки.

Годинник, телефон, окуляри в пластиковій оправі, синтетику та кросівки сховайте. Краще взагалі позбудьтеся їх у перший же день: будь-яка така річ викличе запитання, на які у вас немає хорошої відповіді.

Якщо ви все-таки вирішили речі не викидати, то закопайте їх. Так, як роблять харківяни з усім цінним. Речі кладуть у глиняний горщик або глечик, загортають у промаслене полотно від вогкості, а горловину заливають воском або замазують глиною. До речі, якщо хочете, щоб схованка пережила століття, закопайте її біля Покровського собору 1689 року: він стоїть досі. Щоправда, закопати щось біля храму буде дуже складно.

Документи: без паперу ви бродяга

Головна проблема мандрівника в часі не одяг, а відсутність паспорта. До кінця XVIII століття паспортна система в імперії досягла розквіту. Людина поза місцем проживання зобовязана мати документ, де вказані її стан, заняття, вік і прикмети.

У вас її немає, а отже, для влади ви втікач-селянин, дезертир або бродяга. Таких затримували, допитували й відправляли за місцем проживання. Місця проживання у вас немає, і це лише погіршує справу.

Що робити:

Не потрапляйте в халепу. Перші дні тримайтеся подалі від поліції, міського старости та солдатів. Не ночуйте під відкритим небом у центрі.
Знайдіть покровителя. Купець, який найняв вас на ярмарок, або господар, у якого ви живете, може за вас поручитися. Людина при комусь викликає набагато менше запитань, ніж самотній мандрівник.
Придумайте просту історію. Наприклад: пожежець із далекого повіту, якого пограбували в дорозі, документи зникли. Не вигадуйте нічого складного: вас можуть попросити назвати село, парафію та сусідів.
Крайній варіант той, хто не памятає роду. У XVIII столітті влада постійно знаходила людей, які не могли або не хотіли назвати батьків і місце народження. Їх називали Іванами, які не памятають роду. Держава розуміла, що багато хто з них втікачі, але вважала за краще не повертати їх, а приписувати до нових місць. Шанс легалізуватися є. Але, найімовірніше, ціною відправлення на поселення або в солдати, і не за вашим вибором.

Як розмовляти

На вулиці, на базарі та в корчмі ви почуєте місцеву українську мову. Слобожанщину заселяли козаки та переселенці з Правобережжя й Лівобережжя, і прості містяни розмовляють саме так. Російська мова канцелярій, офіцерів і чиновників. Випускники колегіуму знають латину, дворяни розмовляють французькою та німецькою.

Ваша сучасна мова теж видасть вас, якою б мовою ви не розмовляли. Літературна українська тільки зароджується: Енеїда Котляревського, перша книга живою народною мовою, вийшла у 1798 році. Російська писемна мова теж звучить інакше, ніж сьогодні.

Правила прості:

Говоріть менше, слухайте більше. Повторюйте вирази, які чуєте навколо.
Відмовтеся від сучасних слів: окей, нормально, типу, реально, проблема, стрес. Ніяких гаджетів і трендів.
Звертайтеся правильно. До простого містянина пане, добродію. До чиновника нижчого рангу ваше благородие, до вищого ваше високоблагородие. До губернатора, як правило, ваше превосходительство. Переплутати в бік більшого безпечніше, ніж у бік меншого.
Вивчіть міри. Довжину вимірюють у вершках, аршинах, сажнях і верстах (верста трохи більше кілометра). Вагу у фунтах (близько 410 грамів) і пудах (близько 16 кілограмів).
Не соромтеся акценту. Місто торгове, на ярмарки зїжджаються російські купці, греки, вірмени, німці. Чужа вимова тут не рідкість.
Гроші та робота

Усе, що у вас у гаманці, тут нічого не вартує. Місцеві гроші рубль зі ста копійок. У обігу срібні та мідні монети й паперові асигнації. Асигнаціям довіряють менше: на рубежі століть паперовий рубль коштував помітно менше за срібний, і ціну в крамниці нерідко називають на срібло або на асигнації. Уточнюйте, про що йдеться.

Де заробити на початку:

Грамотність ваш головний капітал. Більшість містян писати не вміє. Можна складати листи, прохання та розписки за плату. Біда в тому, що писати доведеться гусячим пером, за старою орфографією, з ятями та твердими знаками. Потренуйтеся, перш ніж братися за прохання до присутності.
Рахунок. Купцеві на ярмарку потрібна людина, яка швидко й чесно рахує. Усний рахунок і вміння вести записи цінуються.
Ярмаркова робота. Розвантаження возів, нагляд за товаром і кіньми, дрібна торгівля з рук. Важко, зате без зайвих питань.
Викладання. Дворянам і заможним купцям потрібні домашні вчителі. Але для цього потрібні рекомендації, а їх у вас поки що немає.

Найкращий час для пошуку роботи ярмарки. У Харкові їх чотири великі: Водохресна в січні, Троїцька в червні, Успенська в серпні та Покровська в жовтні. На ярмарки зїжджаються купці з усієї імперії, тож приїжджий на них нікого не здивує.

Чого не робити: не продавайте речі з майбутнього. Механічний годинник або сталевий ніж ще пройдуть за заморську дивину, але питання звідки неминуче. І не звязуйтеся з лихварями та картярами: борг без паспорта пряма дорога до вязниці.

Де жити й що їсти

Готелів у нашому розумінні немає. Приїжджі зупиняються у заїжджих дворах та заїжджих будинках біля доріг і торгових майданчиків. Там дешево й людно, а отже, менше уваги до самотніх. У ярмаркові тижні місць не вистачає, і ціни злітають.

До речі, про ціни. Вантажник на ярмарку отримував 1020 копійок на день. Начебто замало, але нічліг можна було отримати за 5 копійок. Щоправда, це означало спати в загальній кімнаті разом із такими ж бідолахами і, звісно, з клопами та іншою непотрібною живністю.

Щодо їжі, то вона коштувала буквально копійки. Фунт мяса (410 грамів) 35 копійок. Десяток яєць 3 копійки за десяток. Поїсти в шинку 5 копійок. Загалом, померти з голоду складно. Якщо, звісно, працювати.

Повернемося до житла. Дешевше зняти куточок у міщанина чи вдови. Господиня заодно нагодує, розповість новини й, якщо випаде нагода, підтвердить, що ви її постоялець. Це й є перший крок до легальності.

Їжа проста й ситна: хліб, каша, борщ, сало, вареники й галушки, риба, квас і узвар. Пиво й горілку подають у шинках.

До речі, тодішня горілка це не сучасна горілка. Головна відмінність від сучасної горілки очищення. Ректифікаційних колон ще немає, спирт переганяють у мідних кубах один-два рази. Тому в горілці багато сивушних масел: у неї важкий запах, а ранок після неї теж важкий. Очищення деревинним вугіллям на той час уже відкрили, але в провінційних винокурнях його застосовували далеко не скрізь. Міцність нестабільна, зазвичай нижча за звичні 40°. Єдиного стандарту немає, і шинкар цілком може розбавити. Майте це на увазі.

З пивом справи ще гірші. Великі пивоварні в Харкові зявляться пізніше, у XIX столітті. У 1800 році пиво варять у шинках, на заїжджих дворах, при монастирях і вдома, з ячменю або жита з хмелем. Воно каламутне, нефільтроване, непастеризоване і не дуже міцне. Смак, мабуть, так собі.

Ще одне правило щодо їжі, яке важливіше за всі інші: дотримуйтесь постів. Постних днів у православному календарі близько двохсот на рік Великий піст, Петрів, Успенський, Різдвяний, а ще кожна середа та пятниця. Людина, яка в пятницю їсть ковбасу при людях, виглядає або іновірцем, або вільнодумцем. Вам не потрібно ні те, ні інше.

Водопроводу немає. Воду беруть із колодязів і річок Лопані та Харкова. Пити сиру річкову воду не варто: кипятіть її, а краще пийте квас і узвар, як місцеві.

Здоровя

Тут немає антибіотиків, знеболюючих і стерильних бинтів. Будь-яка подряпина може запалитися, а кишкова інфекція вбити.

Найнесподіваніша загроза віспа. Її давно подолали, тому більшість сучасних людей від неї не щеплені. Місцеві жителі або перехворіли в дитинстві, або їм робили щеплення по-старому, живим вісповим матеріалом. Вакцину Дженнера винайшли в 1796 році, але до імперії вона тільки добирається. Уникайте хворих із висипом і не ночуйте поруч із ними.

Якщо все ж захворіли шукайте аптекаря або лікаря. Аптека в місті є з 1778 року, але лікарів одиниці, і лікують вони кровопусканням та травами.

І останнє. Не розповідайте нікому, що ви з майбутнього. Людину з такими розмовами швидше відведуть до притулку для божевільних, який працює в Харкові з 1793 року, ніж почнуть слухати.

Як уникнути неприємностей

Суспільство 1800 року станове. Кожен знає своє місце і очікує того самого від вас. Більшість неприємностей трапляється, коли приїжджий поводиться не за чином.

Ні слова про імператора. Павло підозрілий, доноси заохочуються, а політичними справами займається Таємна експедиція. Жарт про царя в таверні може закінчитися допитом.
Ні слова про майбутнє. Не згадуйте Наполеона, 1812 рік, університет, залізницю. Пророцтво, яке збудеться, зробить вас чаклуном. Не збудеться божевільним.
Ходіть до церкви. Хрестіться там, де хрестяться всі, знімайте шапку при вході, відвідуйте службу. Людина, яку ніколи не бачать у храмі, викликає запитання у сусідів і священика.
Кланяйтеся вгору. Перед дворянином, офіцером і чиновником знімайте шапку й поступайтеся дорогою. Сперечатися з благородством на вулиці найгірша ідея з усіх можливих.
Не пийте багато. Пяна сварка в шинку найкоротший шлях до знайомства з поліцією, а отже, до питання про паспорт.
Не гуляйте вночі. Ліхтарів майже немає, вулицями бігають собаки, на околицях грабують. Темніє повертайтеся додому.
Не виділяйтеся манерами. Білі зуби, мякі руки без мозолів і столична мова видають пана. Пан без документів ще підозріліший, ніж бродяга.

Загалом, життя в Харкові в 1800 році, звичайно, не цукор, але вижити там цілком можна. І навіть при певній кмітливості та обережності непогано влаштуватися. Сподіваємося, якщо ви там опинитеся, наші поради вам допоможуть.

Див. Подробиці