| 18:00 04.09.2026 ╤нформагентство 'Статус-кво' | Поп. / Наст.  |
Про харк╕вськ╕ п╕дземелля зна╓ кожен. Що п╕д м╕стом проляга╓ ц╕ла мережа ход╕в. Що в╕д Покровського монастиря можна пройти п╕д Лопнню ╕ вийти на тому боц╕. Що купецьк╕ будинки на Рибн╕й з╓днан╕ м╕ж собою, а з п╕двал╕в Ун╕верситетсько╖ г╕рки х╕д тягнеться мало не до вокзалу. Що хтось н╕бито пройшов, вийшов ╕ розпов╕дав. Цих ход╕в н╕хто не бачив.
Зате ╕сну╓ карта. ╥╖ перемальовували, передруковували, в╕шали в рамц╕; з не╖ знято майже вс╕ схеми, як╕ вам покажуть сьогодн╕. Карту накреслив один чолов╕к, ╕ креслив в╕н ╖╖ тридцять рок╕в.
2
Документ, з якого все почалося, в╕домий лише один. Це запис 1668 року, де сказано, що п╕д Харк╕вською фортецею влаштовано п╕дземний х╕д до води: довжиною близько тридцяти чотирьох метр╕в за нин╕шньою м╕рою, шириною в три, з виходом, прихованим в╕д стороннього ока. Називався в╕н водяним сховищем ╕ призначався для того, щоб обложена фортеця могла брати воду. У тому ж запис╕ сказано, що сховище вже тод╕ було в поганому стан╕.
Б╕льше н╕чого нема╓. Н╕ другого документа, н╕ плану, н╕ опису. З одного цього рядка за дв╕ст╕ з гаком рок╕в вир╕с ц╕лий п╕дземний Харк╕в.
3
Н╕канор ╤лл╕ч Гребенюк служив креслярем Харк╕всько╖ м╕сько╖ управи сорок один р╕к ╕ вийшов у в╕дставку в чин╕, про який нав╕ть не варто згадувати.
Усе почалося у нього в с╕мдесят першому, коли його, ще молодого, послали зн╕мати план п╕двал╕в у купецькому будинку на спуску п╕д Ун╕верситетською г╕ркою будинок п╕длягав знесенню. У дальньому кутку другого льоху в╕н побачив замуровану арку.
Кладка була стара, не купецька: велика цегла ╕ншого випалу, на вапн╕ з подр╕бненою цеглою. Гребенюк, людина акуратна, зняв ╖╖ на план ╕ зробив прим╕тку.
Через м╕сяць будинок роз╕брали, д╕лянку вир╕вняли й забудували, ╕ п╕двал╕в не залишилося.
В╕н пот╕м усе життя говорив, що якби йому тод╕ дали три дн╕ й двох копач╕в, в╕н би все вир╕шив у с╕мдесят першому роц╕. Можливо, це й правда.
4
Його метод не був повязаний ╕з пошуком скарб╕в, а був суто канцелярським, ╕ в цьому полягала його сила та його б╕да.
В╕н був креслярем. В╕н ум╕в те, чого не вм╕ли азартн╕ люди з лопатами: збирати папери. Плани квартал╕в, справи про споруди, страхов╕ описи, зв╕ти про прокладання водопроводу та канал╕зац╕╖, стар╕ межов╕ креслення, монастирськ╕ записи. Усе, де могло зявитися слово погр╕б, п╕двал, х╕д, порожнеча.
З цього в╕н тридцять рок╕в складав карту.
Карта була чудова. В╕н креслив ╖╖ тушшю на скле╓них аркушах, розм╕ром з об╕дн╕й ст╕л, ╕ в╕в у двох л╕н╕ях. Суц╕льною л╕н╕╓ю те, що бачив на власн╕ оч╕ й вим╕рював сам. Пунктиром те, що припускав.
В╕н був чесною людиною ╕ р╕зницю м╕ж цими л╕н╕ями дотримувався свято. Б╕ля пунктирних л╕н╕й в╕н робив у полях ол╕вцев╕ позначки: за описом 1834 р., на м╕сц╕ не перев╕рено, ╕мов╕рно, св╕дчення домовласника, недостов╕рне.
Суц╕льних л╕н╕й на карт╕ було небагато. Погреби, цистерни, льодовики, колектори усе коротке, усе замкнуте, н╕чого н╕куди не веде.
Пунктиру було в двадцять раз╕в б╕льше, ╕ пунктир з╓днував усе з ус╕м.
5
Тридцять рок╕в в╕н копав. Копав не сам наймав роб╕тник╕в. Землекоп у сезон брав в╕с╕мдесят коп╕йок, а Гребенюк отримував невелику зарплату; в╕н економив на всьому й брав роботу додому, переписуючи ночами чуж╕ креслення.
В╕н розкопав с╕мнадцять м╕сць.
Х╕д п╕д старим будинком на Рибн╕й простягався на дванадцять метр╕в ╕ впирався в льодовик сус╕днього будинку, влаштований у тисяча в╕с╕мсот сороковому роц╕. Х╕д ╕з монастирського п╕двалу виявився цистерною для води, круглою, глухою. З чотирьох ход╕в, зазначених домовласниками, три виявилися обваленими вигр╕бними ямами. Одного разу, на Клочковськ╕й, в╕н пройшов п╕д землею майже сорок крок╕в ╕ вийшов у чужий каретний сарай, що коштувало йому пояснень у пол╕ц╕╖.
Щоразу повторювалося одне й те саме. Була порожнеча, була кладка, ╕нод╕ дуже стара. ╤ щоразу вона через к╕лька десятк╕в крок╕в зак╕нчувалася, бо це був не х╕д, а прим╕щення. Люди риють соб╕ льохи, а не тунел╕; льохи лежать поруч, як ст╕льники, ╕ не сполучаються, бо ╖м нема╓ потреби в цьому.
Гребенюк позначав результат на карт╕ суц╕льною л╕н╕╓ю й переходив до наступно╖ пунктирно╖.
Його дружина, Ольга ╤ван╕вна, померла у в╕с╕мдесят девятому. Дочка В╕ра вийшла зам╕ж у Полтаву й кликала батька до себе; в╕н не по╖хав, бо арх╕ви були тут. У його будинку до к╕нця залишалися ст╕л, л╕жко, с╕м звязок виписок ╕ карта.
В управ╕ його вважали нешк╕дливим ╕ корисним диваком: в╕н знав м╕ськ╕ п╕двали краще за вс╕х, ╕ його кликали, коли десь провалювалася брук╕вка.
6
У девяносто восьмому до нього прибився г╕мназист Семен Ковтун, рок╕в ш╕стнадцяти, з тих хлопц╕в, що на все життя захоплюються п╕дземеллями. Ковтун лазив туди, куди д╕дусев╕ вже не п╕д силу було д╕статися, тягав л╕хтар ╕ рулетку, ╕ слухав. Гребенюк, який н╕коли н╕ з ким про це не говорив, раптом почав розпов╕дати ╕ розпов╕дав три роки, бо знайшлася людина, як╕й це було ц╕каво.
В╕н пояснював хлопчиков╕ про пунктир. Що пунктир не знах╕дка, а питання. Що чесна карта тим ╕ хороша, що на н╕й видно, чого ти не зна╓ш. Ковтун кивав.
Ковтуну було девятнадцять, ╕ в╕н дивився на карту, ╕ бачив на н╕й п╕дземне м╕сто.
7
У травн╕ девятсот першого року на Ун╕верситетськ╕й г╕рц╕ копали траншею п╕д трубу й провалилися в порожнечу.
Гребенюка покликали, як завжди, щоб визначити, чи не загрожу╓ обвал. В╕н спустився з л╕хтарем ╕ за хвилину с╕в на землю, бо в нього в╕дмогли ноги.
Прох╕д був широким. Три метри так, що дво╓ могли б роз╖хатися плечем до плеча. Склеп╕ння коробове, кладка з велико╖ старо╖ цегли на вапн╕ з товченою цеглою, та сама, яку в╕н бачив один раз у житт╕, у с╕мдесят першому роц╕, у погреб╕ знесеного будинку.
В╕н ╕шов ╕ рахував кроки. В╕н знав, ск╕льки буде, бо в запис╕ 1668 року було вказано, ск╕льки, ╕ вс╕ тридцять рок╕в в╕н спод╕вався, що запис бреше.
Склеп╕ння м╕сцями провалилося, ╕ доводилося л╕зти через глину. На двадцятому метр╕ в╕н промок: зверху капала вода. На тридцять четвертому метр╕ був к╕нець.
Не завал. Не обвал. Торцева ст╕на, викладена т╕╓ю самою цеглою й у перевязц╕ з╕ склеп╕нням, тобто ст╕на не п╕зн╕ша, а перв╕сна, зведена тими самими руками того самого року. Дал╕ ходу н╕коли й не було. Тут в╕н завжди зак╕нчувався, бо дал╕ й не було потреби: за ст╕ною, метр╕в за три, починався схил ╕ вода.
Водяна схованка ╕снувала. Вона була саме такою, як у документ╕: тридцять чотири метри, три метри завширшки, у поганому стан╕. Вона вела в╕д фортец╕ до води й н╕куди б╕льше.
Вона не була початком мереж╕. Вона була ц╕лою мережею.
8
Гребенюк працював у схованц╕ чотири м╕сяц╕.
В╕н обм╕ряв ╖╖ всю, зняв розр╕зи, замалював кладку, взяв зразки розчину, в╕дшукав замурований вих╕д ╕ встановив, де той виходив на схил. Робота вийшла чудовою найкращою, яку в╕н зробив за все життя.
У жовтн╕ в╕н подав до управи допов╕дну записку. У н╕й йшлося про те, що п╕дземний х╕д п╕д Ун╕верситетською г╕ркою виявлено й обм╕ряно, що в╕н тотожний водян╕й схованц╕, згадан╕й у запис╕ 1668 року, ╕ що жодних примикань, в╕дгалужень та продовжень в╕н не ма╓.
Дал╕ йшов висновок, заради якого записка й писалася. На п╕дстав╕ тридцятир╕чних спостережень автор доходить висновку, що ╓дино╖ мереж╕ п╕дземних ход╕в у Харков╕ не ╕сну╓ й не ╕снувало; що п╕дземн╕ порожнини м╕ста це льохи, льодовики, цистерни та колектори, влаштован╕ в р╕зний час ╕ не повязан╕ м╕ж собою; ╕ що вс╕ в╕дом╕ йому розпов╕д╕ про наскр╕зн╕ ходи п╕д час перев╕рки на м╕сц╕ жодного разу не п╕дтвердилися.
Записку прочитали. У резолюц╕╖ було сказано: взяти до в╕дома, до справи.
Друкувати ╖╖ н╕хто не став. Вона була нудною. Вона пов╕домляла, що дива нема╓, а це не новина, це в╕дсутн╕сть новини.
9
Н╕канор ╤лл╕ч помер у березн╕ девятсот третього року, на с╕мдесят першому роц╕ життя.
Дочка при╖хала з Полтави, продала будинок ╕ мебл╕, а папери в╕ддала Ковтуну, бо б╕льше ╖х в╕ддати було н╕кому, а спалити рука не п╕днялася.
Семену Ковтуну на той час було двадцять чотири, в╕н служив у П╕вденному кра╖ ╕ писав жваво.
В╕н отримав с╕м пачок виписок, коп╕ю допов╕дно╖ записки та карту.
10
Нарис П╕дземний Харк╕в вийшов у 907-му роц╕, продовженням якого були три номери, ╕ мав усп╕х, якого сам автор нав╕ть не оч╕кував.
Ковтун жодного разу не збрехав. В╕н чесно написав, що пок╕йний М. ╤. Гребенюк тридцять рок╕в збирав в╕домост╕ про п╕дземн╕ порожнини м╕ста й склав ╖хн╕й зведений план. В╕н нав╕в ╕стор╕ю про водяну схованку. В╕н нав╕ть згадав, що багато чого на карт╕ позначено автором як припущення.
Згадав одним рядком, посередин╕ другого номера.
А карту надрукували на ц╕лу смугу.
У кл╕ше пунктир ╕ суц╕льна л╕н╕я погано розр╕знялися, а в передруках, як╕ зявилися в ╕нших виданнях, не розр╕знялися взагал╕. Ол╕вцев╕ позначки на полях у натур╕ не перев╕рено, св╕дчення домовласника, недостов╕рне у кл╕ше, зв╕сно, не потрапили: ╖х ╕ на ориг╕нал╕ було неможливо роз╕брати без лупи.
╤ м╕сто побачило те, що побачило: тридцятир╕чну працю людини, яка знала харк╕вськ╕ п╕двали краще за вс╕х на св╕т╕, ╕ на н╕й мережу ход╕в, що з╓дну╓ монастир, г╕рку, купецьк╕ будинки й веде п╕д р╕чку.
Тридцять рок╕в запитань було надруковано як тридцять рок╕в в╕дпов╕дей.
Допов╕дну записку н╕хто й н╕коли не передрукував. Вона залишилася в справ╕ управи, а що сталося з╕ справами управи згодом, в╕домо.
11
Ковтун прожив довго й до к╕нця життя говорив, що н╕чого не вигадував, ╕ це була чиста правда.
Карту завдяки його старанням перемальовували ще рок╕в пятдесят. З не╖ знято майже вс╕ схеми харк╕вських п╕дземель, як╕ вам покажуть сьогодн╕, ╕ в кожному перемальовуванн╕ пунктир ставав трохи тверд╕шим, а п╕дписи ╕мов╕рно в╕дпадали, як в╕дпада╓ в переказ╕ все, що заважа╓.
На цих схемах ╓ водяна схованка. Вона там маленька, б╕ля самого краю, ╕ в╕д не╖ в ус╕ боки йдуть л╕н╕╖.
Насправд╕ в╕д не╖ н╕куди н╕чого не веде.
Тридцять чотири метри, три метри завширшки, склеп╕ння м╕сцями провалене, зверху вода. ╢диний справжн╕й п╕дземний х╕д Харкова, про який збер╕гся документ. Людина, яка присвятила життя тому, щоб довести ╕снування п╕дземного м╕ста, знайшла його ╕ тим самим довела, що п╕дземного м╕ста нема╓.
Цього н╕хто не пом╕тив, бо в╕н написав про це нудно, а намалював красиво.