Харьков. Городские новости.

У кожного великого міста є місце, яке старше за майже все, що навколо. У Харкові це Благовіщенський базар Благбаз, як називали його кілька поколінь містян. Офіційно він встиг побувати комунальним ринком, а сьогодні носить назву Центрального. Але за нудними вивісками ховається історія, що налічує майже два століття: від болотистої левади, публічних страт, диліжансів на худих конях і купчихи, яка знесла заради торгових рядів палац віце-губернатора.

Острів на Лопані

Місце, де сьогодні кипить торгівля, спочатку було зовсім не пристосоване для ринку. До початку XIX століття нинішній Благбаз був великим заболоченим простором біля річки Лопані по суті, річковим островом, оточеним водою. Влітку під час спеки луг пересихав, взимку та під час дощів знову перетворювався на болото.

До 1832 року в Залопанській частині Харкова взагалі не існувало офіційного базару для роздрібної торгівлі. Містяни купували все необхідне або на Лопанському базарі під Університетською гіркою, або на найбільшому роздрібному ринку на Михайлівській площі за Лопанею.

Поштовхом до змін став візит імператора. Оглянувши Харків у вересні 1832 року, він звернув увагу губернатора та міської думи на те, що в місті немає бульвару, і наказав облаштувати на Михайлівській площі плац-парадне місце з барєрами, тротуарами, деревами та травою. Торгівлю з плацу довелося прибрати, і її вирішили перенести на Благовіщенську площу, яка тоді була порожньою.

Як з левади зробили ринок

Перші деревяні лавки виявилися відверто незручними: підвозити до них товар було проблемою через тісноту й скупченість будівель. Вже через рік після початку торгівлі стало ясно, що площі не вистачає. У 1834 році міська дума для розширення торгового майданчика придбала Дунінську леваду у спадкоємців надвірної радниці Настасії Дуніної.

Далі розпочалося масштабне будівництво буквально з нуля землі. Заболочену леваду почали засипати будівельним сміттям, каменем, піском і гноєм до 1859 року в деяких місцях її підняли майже на шість метрів. У 1835 році склали план облаштування Благовіщенського ринку, де передбачалося розмістити ряд їдалень і толкучий ринок, а купецтво мало побудувати 70 камяних крамниць, два флігелі для харчевень і трактир.

Ключову роль у створенні базару відіграла одна підприємлива жінка. Перші камяні крамниці 43 номери наприкінці 1830-х років збудувала дружина радника з питань торгівлі Катерина Іпатіївна Кузіна; у 1840 році вони прийняли перших орендарів, які переїхали з деревяних крамниць Благовіщенської площі. Саме з цього року прийнято відраховувати історію ринку, і саме тоді за ним закріпилася назва на честь Благовіщенської церкви, що стояла поруч.

Купчиха, яка знесла палац

Кузіна не зупинилася на 43 лавках. Вже будучи вдовою, вона збудувала цілий квартал Суздальських рядів біля Благовіщенської церкви, скуповуючи сусідні будівлі та без жалю перебудовуючи або зносячи їх. До таких втрат належить і надзвичайно гарний палац віце-губернатора Григорія Романовича Шидловського. Історія майже кінематографічна: приватний капітал перекроює центр міста під торгівлю, стираючи з карти губернаторську розкіш.

Перенесення торгівлі за Лопань зустріло серйозний опір і з цілком земних, грошових причин. Харківська духовна консисторія виступала проти: слідом за торговцями за річку пішли б візники, прикажчики та покупці, а отже, впав би збір за кружки в храмах центру. Архієрейський дім мав 22 крамниці на Університетській вулиці, які приносили 15002400 рублів сріблом на рік, а крамниці Успенського собору 3000 рублів. Проти були й великі купці центру Карпови та Рудакови, у яких там стояли власні торгові ряди.

Суперечка вирішилася адміністративним шляхом. У 1848 році генерал-губернатор Сергій Олександрович Кокошкін ухвалив рішення про перенесення оптової торгівлі за Лопань. Після цього в Суздальських рядах Кузіної торгували мануфактурою та тканинами з Московської, Ярославської та Володимирської губерній, а дрібні торговці отримали право будувати на Благовіщенському ринку власні деревяні крамниці із чотирирічним звільненням від міського збору.

Толкучка: ринок без прилавків

Окремий розділ в історії Благбазу знаменита толкучка. Толкучий ринок перенесли на Благовіщенську площу в 1837 році й розмістили вздовж Лопані. Правила були суворими й по-своєму дотепними: тут заборонялося ставити лавки, рундуки й навіть скрині товар слід було продавати з рук. Торгували всілякими дрібницями, необхідними в господарстві, і вживаними, і новими.

Поруч працювала ціла інфраструктура передпродажної підготовки. Неподалік у квартирах мешкали кравці та швеї, які могли швидко перешити зношений одяг і надати вбранню ошатного вигляду, а поруч розташовувалася цирульня. Купив на барахолці новий костюм і за годину виглядаєш пристойно.

Дрібні торговці виявилися організованими людьми. Коли в 1887 році дума вирішила перенести барахолку на місце старих залізних рядів, торговці обрали уповноважених представників Петра Софієнко, Олексія Наказненка та Юліуса Помоля, і всі, хто підписав прохання, виявилися грамотними, підписи ставили власноруч. Перенесення барахолки базарна комісія затвердила лише в 1891 році.

Діліжанси на худих конях

Благбаз був не просто ринком він був транспортним вузлом для Харкова. У 18801890-х роках від базару по Чеботарській і Малій Панасовській до приміської слободи Іванівки курсували своєрідні диліжанси для простого люду величезні лінійки, запряжені худими конячками, що перевозили до 20 господинь на базар і назад. Поїздка коштувала 5 мідних копійок в один кінець фактично як проїзд на конці.

Взимку транспорт змінювався, але не зникав. У холодну пору візники виїжджали з великими кузовами на полозах санями-омнібусами і везли пасажирів на Панасівку, у передмістя Урал і на далекі околиці, такі як міські боєни; загалом взимку на вулицях Харкова працювало не менше 40 таких візників.

Критий ринок символ дореволюційного Харкова
Головною архітектурною окрасою базару став камяний критий ринок. Його заклали 10 червня 1912 року за проєктом архітектора Сергія Загоскіна, офіційно відкрили в 1915 році, хоча фактично він запрацював ще з відкриттям Покровського ярмарку 1914 року. Сьогодні ця будівля вважається символом дореволюційного торгового Харкова.

До цього часу Благбаз остаточно сформувався як історичний район. Окрім самого ринку та ринкової площі, до нього належать торгові ряди XIX століття, Іванівська набережна, Будинок торгівлі та автостанція.

Темна сторінка: окупація та шибениці

Історія ринку знає й трагічні сторінки. У роки німецької окупації базарна площа перетворилася на місце розправ. У 19411943 роках на площі стояли німецькі шибениці й проводилися публічні страти.

Саме тут відбувся й один із перших в історії судів над нацистськими злочинцями. У грудні 1943 року в Харкові відбувся процес над військовими злочинцями, які знищували містян. Засуджених повісили на Благовіщенській ринковій площі в присутності сорока тисяч людей на тому самому місці, де окупанти самі публічно страчували заручників, підпільників і мирних жителів.

Від Комунального до Центрального

Після війни ринок відновлювали. Багато будівель було зруйновано, і реконструкція відбулася 1952 року, а через пятнадцять років збудували сучасний Будинок торгівлі, який пізніше капітально відремонтували.

Змінювалися й назви. Неофіційно ринок завжди залишався Благбазом, за радянських часів офіційно називався Комунальним ринком, а сьогодні носить назву Центрального. Саму назву Благовіщенський він отримав у 1840 році на честь старої Благовіщенської церкви, а в 1890-х вона закріпилася вже за новим кафедральним Благовіщенським собором.

Благбаз рідкісний для Харкова випадок, коли торгова точка стала повноцінним історичним районом зі своїм обличчям. Розташований у Залопанні, переважно в Холодногірському районі, він і сьогодні залишається одночасно й ринком, і шматочком живої міської історії. Тут, на насипаній вручну леваді, за майже два століття встигло відбитися все: імперська торгова політика й купецька хватка, побут бідних околиць і велика трагедія війни.

Див. Подробиці