14:45 16.07.2026 Інформагентство 'Статус-кво'

Поп. / Наст.

Навіщо Харкову бібліотеки?

Приводом для роздумів стала харківська новина. 15 липня 2026 року Міністерство культури України, ЮНЕСКО та Харківська державна наукова бібліотека імені Короленка підписали тристоронній меморандум: бібліотека, пошкоджена російськими обстрілами, отримає технічну допомогу для збереження будівель і фондів. Виникає слушне запитання: навіщо у 2026 році, у розпал війни, міжнародна організація вкладає кошти в ремонт книгосховища якщо, здавалося б, інтернет давно зробив бібліотеки непотрібними? Адже будь-який текст, довідка чи новина доступні за лічені секунди з телефону. І статистика, на перший погляд, підтверджує цей скептицизм. Але за цифрами ховається складніша картина а досвід країн, які не стали ховати бібліотеки, показує, що питання варто переформулювати: не чи потрібні бібліотеки в епоху інтернету, а чим саме бібліотека залишається тим, що інтернет не замінює.

Що показує статистика: аргументи скептиків

Почнемо чесно з цифр, які дають привід для сумнівів.

Відвідуваність публічних бібліотек в англомовному світі падає вже більше десяти років. У США кількість відвідувань у 2022 році становила близько половини від рівня десятирічної давнини: приблизно 671 млн відвідувань проти майже 1,25 млрд у 2019 році, до пандемії. У великих містах спад ще різкіший: у Лос-Анджелесі відвідуваність з 2012 року впала на 74%, у Філадельфії на 72%, у Чикаго на 66%, у Сан-Франциско на 65%. У Великій Британії ситуація ще драматичніша: в Англії кількість відвідувань скоротилася приблизно на 59% за десятиліття з 299 млн у 2011/12 до 100 млн у 2021/22 році.

Зменшується й те, заради чого бібліотеки традиційно існували, видача паперових книг. За даними американського Інституту музейних та бібліотечних служб (IMLS), у 2022 році на полицях бібліотек США було на 162 млн книг менше, ніж у 2010-му, скорочення приблизно на 20%. Обіг друкованих матеріалів для дорослих з 2010 року впав на 68%. Навіть видача дитячих книг, ненадовго відновившись після пандемії, у 2024 році знову знизилася.

Звідси випливає закономірний висновок скептиків: якщо люди перестають ходити до бібліотек і брати книги, а інформація все одно є в мережі, то утримувати дорогу фізичну інфраструктуру це марнотратство. В умовах бюджетного тиску політики рано чи пізно задаються питанням, навіщо фінансувати те, чим виборці користуються дедалі рідше.

Що скептики не беруть до уваги: аргументи на користь бібліотек

Однак ті самі дані при уважному читанні вказують на інше.

Спад відвідувань це не спад потреби. Аналітики IMLS відзначають важливий нюанс: скорочення кількості відвідувань відбувається переважно через те, що постійні користувачі стали приходити рідше, а не тому, що людей, яким потрібна бібліотека, стало менше. Немає свідчень того, що потреба в бібліотеках згасла. Більше того, після пандемії намітився розворот: до 2023 року відвідування бібліотек США майже подвоїлися порівняно з 2021-м і перевищили 800 млн це близько 2,2 млн відвідувань на день. Бібліотеки обслужили понад 155 млн зареєстрованих користувачів майже половину американців, які мешкають у зоні обслуговування. І молода аудиторія не зникла: 54 % представників поколінь Z та міленіалів повідомили, що за останній рік користувалися фізичною бібліотекою.

Бібліотека давно перестала бути лише складом книг. Вона перетворилася на громадський простір та інфраструктуру рівного доступу. Це ключовий аргумент, який інтернет у принципі не може замінити:

Рівний доступ до знань. Бібліотека безкоштовна для тих, у кого немає грошей на передплату, платний доступ до баз даних, а іноді й на сам пристрій або інтернет. Багато дорогих наукових і юридичних баз даних у роздрібній торгівлі недоступні пересічній людині а через бібліотеку вони відкриті.

Публічний простір. Тихе місце для роботи та навчання, яке не вимагає нічого купувати, рідкість у сучасному місті. Соціолог Рей Ольденбург називав такі місця третіми не дім і не робота, а нейтральна територія, де триває суспільне життя.

Збереження та достовірність. Цифровий контент легко змінити, видалити або підробити; посилання протухають, платформи збанкрутують, ліцензії відкликаються. Паперовий примірник фіксує, що саме і коли було опубліковано. Для права, історії та науки це принципово.

Не все оцифровано. Величезні масиви рідкісних, регіональних і старих видань, місцевої преси та архівів існують лише на папері через авторське право або тому, що до них не дійшли руки. Для краєзнавця чи дослідника місцевої історії це очевидно: багато чого ніде в мережі не знайти.

Допомога та медіаграмотність. Бібліотекар допомагає шукати й оцінювати джерела навичка, критично важлива в епоху дезінформації та генеративного ШІ.

Міжнародний досвід: дві моделі, два результати

Найпереконливіший аргумент у цій суперечці не теоретичний, а порівняльний. Країни, які по-різному ставляться до бібліотек, отримують різні результати.

Фінляндія: бібліотека як національна ідея

Фінляндія йде всупереч загальній тенденції. Якщо США витрачають на публічні бібліотеки близько 45 доларів на людину на рік, а Велика Британія приблизно 10 фунтів, то Фінляндія у 2025 році виділила майже 371 млн євро близько 65,78 євро на мешканця, тобто у рази більше.

І віддача відповідає вкладам. Фіни користуються бібліотеками в середньому 9,1 рази на рік; близько половини громадян відвідують їх хоча б раз на місяць, а 20% щотижня. У 2024 році фінські бібліотеки зафіксували 50,7 млн відвідувань і видали 85,4 млн одиниць по 15,3 на особу.

Флагман цієї моделі центральна бібліотека Гельсінкі Oodi, відкрита у 2018 році до 100-річчя незалежності країни як подарунок нації від нації. У перший же повний рік роботи вона прийняла 3,1 млн відвідувачів замість очікуваних 2,5 млн. Але справа не в будівлі: Oodi це переосмислення того, чим взагалі може бути бібліотека. Тут можна взяти напрокат не тільки книги, а й швейні машинки, тенісні ракетки, інструменти, абонементи в басейн; працюють студії звукозапису, 3D-принтери, майстерні, кінозал. При цьому найпопулярніший предмет видачі у бібліотеках Гельсінкі зовсім не річ, а безкоштовні кімнати для зустрічей, навчання, репетицій та дискусій.

Фото Oodi, Вікіпедія

Логіка фінів проста й прагматична: директор бібліотечних служб Гельсінкі Катрі Вянттінен повязує її з сільським минулим, коли громади спільно володіли дорогою технікою замість того, щоб кожному купувати свою. Навіщо платити за швейну машинку, яка потрібна раз на рік, якщо її можна взяти безкоштовно по суті, за рахунок уже сплачених податків?

За цим стоїть і законодавча база фінський Бібліотечний закон, оновлений у 2017 році, прямо покладає на бібліотеки завдання просувати грамотність, рівність, активну громадянську позицію та свободу вираження поглядів. А в опублікованій у січні 2025 року Стратегії безпеки Фінляндії бібліотеки названі буквально першою інституцією в розділі про психологічну стійкість елементі національної обороноздатності. Один з архітекторів Oodi формулює цю філософію так: навіть якби новий уряд у пориві економії закрив усі бібліотеки, Oodi все одно стояла б на місці як маніфест цінностей епохи.

Фото Oodi, Вікіпедія

Англо-американська модель: скорочення та його ціна

На іншому боці підхід, за якого бібліотеки роками сприймаються як стаття витрат, яку можна скоротити. Результат той самий обвал відвідуваності в Англії та більшості великих міст США, з якого ми почали. Показово, що спад збігся саме зі скороченням фінансування та закриттям відділень, а не просто з появою інтернету: там, де в бібліотеки вкладали кошти, люди з них не пішли.

Висновок із цього порівняння суворий: занепад бібліотек не неминучий наслідок цифрової епохи, а наслідок політичного вибору. Фінляндія доводить, що за інших рішень результат буде протилежним.

Бібліотека Короленка: чому це важливо тут і зараз

Усе сказане перестає бути абстрактною теорією, варто повернутися до харківської новини, з якої ми почали.

Бібліотека імені Короленка одна з найбільших у країні: заснована в 1886 році, її фонд налічує близько 7 млн одиниць зберігання. Це саме той випадок, який ілюструє головні аргументи на користь бібліотек як фізичного інституту. Сім мільйонів одиниць це величезний масив рідкісних, старих і унікальних документів, значна частина яких ніде не оцифрована й існує лише на папері. Втрата такого фонду була б непоправною жоден інтернет його не зберіг у хмарі. Саме тому меморандум з ЮНЕСКО стосується таких, здавалося б, нецифрових речей: ремонту систем опалення службового корпусу та нового книгосховища, заміни водостічної системи. Збереження фізичного фонду це в буквальному сенсі питання тепла, даху та труб.

Показовими є й слова директорки бібліотеки Наталії Петренко: попри пошкодження, відсутність належної інфраструктури та виклики війни, до бібліотеки продовжують приходити відвідувачі, бо вона залишається важливим простором для суспільства. Це та сама теза спад відвідувань спад потреби і та сама роль бібліотеки як громадського простору але в надзвичайно суворих умовах. Коли місто під обстрілом, а звична інфраструктура зруйнована, громадський простір із книгами, теплом і людьми стає не архаїзмом, а опорою.

Тут харківський випадок перетинається з фінським. Нагадаємо: Фінляндія включила бібліотеки до своєї Стратегії безпеки як елемент психологічної стійкості нації. Короленко доводить цю логіку на практиці бібліотека, що працює для людей під обстрілами, і є тією самою інфраструктурою стійкості. А участь ЮНЕСКО показує, що збереження бібліотечних фондів сприймається як завдання світового значення, а не як місцева бюджетна стаття, яку можна скоротити.

Перспективи: якою буде бібліотека майбутнього

У якому напрямку рухається інституція, якій пророкували кінець? Вимальовується кілька напрямків.

Від сховища до третього місця. Провідний тренд перетворення бібліотеки на громадський, культурний і творчий центр: коворкінг, мейкерспейс із 3D-принтерами, студії, лекторії, бібліотеки речей. Модель Oodi тут стає орієнтиром для всього світу.

Гібрид фізичного та цифрового. Бібліотеки не програли цифровим технологіям, а увібрали їх. Витрати на електронні матеріали в США до 2024 року майже зрівнялися з витратами на друковані, а цифрова видача книг зростає дванадцятий рік поспіль. Майбутнє не або папір, або екран, а єдиний доступ через обидва канали, де бібліотека виступає ліцензованим посередником між читачем і дорогим цифровим контентом.

Центр медіаграмотності та роботи з ШІ. У міру того, як генеративний ШІ наповнює мережу правдоподібним, але недостовірним контентом, зростає цінність інститутів, які вчать відрізняти надійні джерела від сміття. Тут бібліотеки з їхньою традицією нейтральності та професійної роботи з інформацією відіграють природну нову роль.

Інфраструктура стійкості. Фінський приклад із включенням бібліотек до стратегії безпеки показує ще одну функцію: під час кризи від пандемії до війни бібліотека стає точкою доступу до електрики, інтернету, тепла, інформації та просто безпечного спільного простору. Для країни, що живе в умовах війни, це не абстракція, а цілком практичний ресурс.

Дизайн за участю громадян. Успіх Oodi багато в чому пояснюється тим, що її десять років проектували разом із мешканцями міста збирали бібліотечні мрії, розподіляли частину бюджету через партиципаторні механізми. Бібліотека майбутнього створюється не для спільноти, а разом із нею.

Підсумок

Суперечка чи потрібні бібліотеки в епоху інтернету ґрунтується на хибній передумові ніби бібліотека це про зберігання книг, а зберігання книг забезпечується мережею. Насправді книги давно перестали бути головним. Бібліотека це інститут рівного доступу, громадський простір, гарант достовірності та збереження, а тепер ще й центр медіаграмотності та соціальної стійкості. Жодної з цих функцій інтернет не виконує.

Статистика занепаду відображає не смерть бібліотек, а наслідки недофінансування там, де від них вирішили відмовитися. Фінляндія та її Oodi демонструють протилежну можливість: за умови інвестицій та переосмислення ролі бібліотека не виживає, а розквітає перетворюючись із тихого сховища на одне з найулюбленіших громадських місць країни. А харківська бібліотека імені Короленка, яка продовжує приймати відвідувачів під обстрілами й отримує підтримку ЮНЕСКО на ремонт книгосховища, доводить це з протилежного, драматичного боку: за фізичний доступ до знань і за збереження фондів варто боротися навіть під час війни бо замінити їх нічим. Отже, питання не в тому, чи переживуть бібліотеки інтернет, а в тому, чи готові суспільства в них інвестувати.

  Див. Подробиці