14:00 28.05.2026 ╤нформагентство 'Статус-кво'Поп. / Наст.  закрити в╕кно
Войтенки-1 поблизу Валк╕в: археолог╕чний сл╕д на Харк╕вщин╕ в╕д Скандинав╕╖ до загибел╕ п╕д ударом гун╕в

Будьмо чесними якби обласна прокуратура не вступила в боротьбу з аграр╕╓м, який зас╕в територ╕ю археолог╕чного комплексу, багато хто з нас ╕ не д╕знався б про його ╕снування. А тим часом Войтенки-1 п╕д Валками ун╕кальне м╕сце, яке переносить нас у таку глибину стол╕ть, що дух захоплю╓. Отже, зануримося в ╕стор╕ю. 

Якщо стояти на розорному пол╕ б╕ля села Войтенки й дивитися вниз, на заплаву р╕чки Мерчик, н╕чого особливого не видно балка, чагарник, дорога. Але с╕мнадцять стол╕ть тому тут жили люди, чия ╕стор╕я почина╓ться у Скандинав╕╖, проходить через Польщу ╕ зак╕нчу╓ться б╕ля Чорного моря п╕д ударом гунсько╖ к╕нноти. Войтенки це маленька, перифер╕йна точка величезного св╕ту, який римляни називали Гот╕╓ю, готський ╕сторик Йордан кра╖ною Ойум, а сучасн╕ археологи знають як ареал чернях╕всько╖ культури. У IV стол╕тт╕ н. е. це була наймогутн╕ша варварська держава ╢вропи, ╕ ╖╖ сх╕дний край проходив саме тут, по л╕н╕╖ С╕верського Донця та його приток.

З острова Скандза

Головна (╕ майже ╓дина) розпов╕дь про походження гот╕в короткий трактат Про походження та д╕яння гет╕в, написаний у середин╕ VI стол╕ття в ╤тал╕╖ нап╕вготом-нап╕вримлянином Йорданом. Йордан розпов╕да╓, що готи вийшли з острова Скандза так в античн╕й географ╕╖ називали Скандинавський п╕востр╕в, який вважали г╕гантським островом. ╥хн╕й перший король Бер╕г посадив народ на три корабл╕ й переправив через Балт╕йське море на п╕вденний берег, до гирла В╕сли. Археологи в основному в╕рять ц╕й частин╕ легенди: на територ╕╖ нин╕шньо╖ п╕вн╕чно╖ Польщ╕ з I стол╕ття нашо╖ ери д╕йсно простежу╓ться так звана вельбарська культура, з особливостями похоронного обряду та набором речей, дуже близькими до того, що в цей же час ╕сну╓ в п╕вденн╕й Швец╕╖ та на Готланд╕. Сама назва острова Готланд теж навряд чи випадкова.

На В╕сл╕ готи прожили к╕лька покол╕нь. Йордан назива╓ п'ятим королем п╕сля Бер╕га якогось Ф╕л╕мера ╕ пов'язу╓ з ним другий великий перех╕д. За його словами, Ф╕л╕мер з╕брав плем'я ╕ пов╕в його на п╕вденний сх╕д туди, де, за переказами, лежала земля Ойум, що готською мовою означало приблизно р╕чкова кра╖на, багата на воду. Гот╕в гнали голод ╕ т╕снота: кам'янист╕ ╜рунти Скандинав╕╖ та Помор'я не годували зростаюче населення. По дороз╕, переходячи велику р╕чку з болотами та вирами, частина людей втратила м╕ст, ╕ плем'я розд╕лилося одна половина продовжила шлях, ╕нша залишилася за р╕чкою ╕ зникла в ╕стор╕╖. Це глухе переказ про розкол б╕ля переправи чи не найдавн╕ший спогад Сх╕дно╖ ╢вропи про те, як сюди приходили племена з п╕вноч╕.
На початку III стол╕ття готи опиняються в П╕вн╕чному Причорномор'╖. Античн╕ автори Декс╕пп, Зосим, п╕зн╕ше Амм╕ан Марцелл╕н ф╕ксують ╖х там уже не як мандр╕вник╕в, а як гр╕зну силу.

Ск╕фськ╕ в╕йни та зародження готсько╖ цив╕л╕зац╕╖

З 238 року н. е. готи та ╖хн╕ союзники карпи, борани, герули, давн╕ш╕ м╕сцев╕ племена сармат╕в ╕ п╕зн╕х ск╕ф╕в нападають на дунайський кордон Римсько╖ ╕мпер╕╖. В ╕стор╕ограф╕╖ цей час називають Ск╕фськими або Готськими в╕йнами III стол╕ття. Це не один пох╕д, а ц╕ла сер╕я вторгнень на Балкани, в Малу Аз╕ю, в причорноморськ╕ пров╕нц╕╖. У 251 роц╕ п╕д Абриттом готи вбивають у бою римського ╕мператора Дец╕я першого в ╕стор╕╖ Риму ╕мператора, який загинув в╕д руки варвар╕в. У 260-х роках вони розгромили грецьк╕ м╕ста Понту, д╕сталися кораблями до Ефесу й Аф╕н. Це покол╕ння варвар╕в вперше п╕зна╓ Рим не з чуток: воно бачить камян╕ ст╕ни, водопроводи, монети з проф╕лями ╕мператор╕в, оливкову ол╕ю та вино в амфорах, склян╕ кубки. Частина всього цього поверта╓ться з готами на п╕вн╕ч як здобич, як в╕дкуп, як подарунки союзникам.

До к╕нця III стол╕ття тиск на дунайський кордон слабша╓: римляни зм╕цнюються, а готи ос╕дають у степах м╕ж Дн╕пром, Дн╕стром ╕ нижн╕м Дуна╓м. Тут, на величезн╕й територ╕╖ в╕д Карпат на заход╕ до С╕верського Донця на сход╕, склада╓ться те, що сьогодн╕ називають чернях╕вською культурою. Це вже не культура одного народу: на цих землях пл╕ч-о-пл╕ч живуть германц╕, що прийшли з п╕вноч╕, сармати, як╕ давно оселилися тут, ╕ п╕зн╕ ск╕фи, гето-даки з передг╕р╖в Карпат, ранн╕ словяни-венети та анти у верх╕вях р╕чок. Об╓дну╓ ╖х сп╕льний побут, сп╕льний наб╕р речей ╕ сп╕льна, значною м╕рою, матер╕альна культура, при збереженн╕ етн╕чно╖ строкатост╕ п╕д поверхнею.

Саме чернях╕вська доба перетворила ц╕ степи на одну з найрозвинен╕ших варварських територ╕й ╢вропи. Гончарний круг ста╓ масовою технолог╕╓ю сотн╕ поселень мають велик╕ двокамерн╕ печ╕ для випалу; одна майстерня забезпечу╓ посудом округу в десятки к╕лометр╕в. Землероби переходять на важкий плуг ╕з зал╕зним наконечником, розширюють р╕ллю, розводять рогату худобу та коней. Бронзоливарники та ковал╕ виготовляють ф╕були, пряжки, зброю, ключ╕ та замки. Ср╕бних монет римських ╕мператор╕в IIIIV стол╕ть археологи знаходять на чернях╕вських памятках ст╕льки, що ╕нод╕ вага одного скарбу сяга╓ двадцяти к╕лограм╕в. Частина цього ср╕бла видобуток; частина виплати Риму готам як федератам, тобто союзникам, як╕ охороняли кордон ╕мпер╕╖. Войтенки теж стоять на ц╕й грошов╕й географ╕╖: римськ╕ монети з цього району звична частина п╕дсумк╕в роботи харк╕вських археолог╕в.

У житлах того ж ряду великих будинках з дерева, обмазаного глиною, площею ╕нод╕ б╕льше ста квадратних метр╕в стояли амфори з вином ╕з причорноморських м╕ст ╕ склян╕ кубки з╕ шл╕фованими гранями. Довгий будинок з Войтенок, чи╖ перегородки на д╕лянц╕ А д╕лили його на три прим╕щення, типовий будинок велико╖ родини того часу. У ньому, най╕мов╕рн╕ше, мешкало к╕лька спор╕днених пар, тут же утримували частину худоби, тут же ткали (грузило ткацького верстата знайшли поруч), тут же пили вино з╕ скла, привезеного з римських майстерень.

Епоха Ерманар╕ха

До середини IV стол╕ття у цьому св╕т╕ зявля╓ться л╕дер. Йордан назива╓ його ╕мя Ерманар╕х (або Германар╕х) з роду Амал╕в, король остгот╕в. Сучасники пор╕внювали його з Олександром Македонським. За описом Йордана, Ерманар╕х правив довго ╕ п╕дкорив соб╕ колосальну територ╕ю, перераховану списком племен: гольтеск╕в, т╕уд╕в, меренс╕в, мордв╕н╕в, рог╕в, ╕мн╕скар╕в ╕ десятки ╕нших. Б╕льш╕сть ╕мен звучать незрозум╕ло для сучасного слуху, але за ними вгаду╓ться реальна сила: плем╕нний союз, що простягався, за р╕зними реконструкц╕ями, в╕д Балтики до Дону ╕ в╕д Чорного моря до верхнього Подн╕провя. За датуванням н╕мецького ╕сторика Теодора Моммзена, держава Ерманар╕ха ╕снувала приблизно з 350 по 376 р╕к ╕ ц╕ двадцять пять рок╕в вважаються часом найвищого розкв╕ту чернях╕всько╖ культури. Археологи та ╕сторики ╕нод╕ називають цей час ерою Ерманар╕ха.

Войтенки 1 це ╕ ╓ пам'ятка ери Ерманар╕ха. Не столиця, не княжа резиденц╕я, не м╕сце карбування монет звичайне (хоча й одне з найб╕льших у сх╕дн╕й частин╕ ареалу) поселення з могильником, де досл╕джено вже понад 270 поховань. Садиба на сх╕дн╕й околиц╕ велико╖ держави. ╥╖ мешканц╕, судячи з усього, не вважали себе п╕дданими короля у п╕зн╕шому ╓вропейському розум╕нн╕ але платили данину, в╕дправляли во╖н╕в, отримували назад ср╕бло, посуд, ╕нод╕ щось ц╕нн╕ше.

375 р╕к: все зак╕нчу╓ться

Близько 370 року з глибин Аз╕╖ до П╕вн╕чного Причорномор'я приходять гуни. Амм╕ан Марцелл╕н опису╓ ╖х як щось, чого н╕коли ран╕ше не бачив: вершники, що не зл╕зають з коней, не знають землеробства, страшн╕ на вигляд ╕ способом життя. Спочатку гуни розбивають алан╕в у степах м╕ж Доном ╕ Волгою. Пот╕м, близько 375 року, нападають на гот╕в Ерманар╕ха.

Йордан згаду╓ цю катастрофу дивною ╕ красивою легендою. Незадовго до приходу гун╕в Ерманар╕х н╕бито стратив молоду ж╕нку Сун╕льду з племен╕ росомон╕в, прив'язавши ╖╖ до двох коней ╕ роз╕рвавши надво╓ за зраду чолов╕ка. ╥╖ брати Сар ╕ Амм╕й з'явилися до старого короля ╕ поранили його мечем у б╕к. В╕д ц╕╓╖ рани Ерманар╕х, за переказами, вже не оговтався. Д╕знавшись про його хворобу, гуннський ватажок Баламбер рушив к╕нноту. Йордан пише, що Ерманар╕х, старий ╕ нем╕чний, страждаючи в╕д рани, не перен╕с гуннських наб╕г╕в ╕ помер на сто десятому роц╕ життя. 110 рок╕в це, звичайно, еп╕чна цифра, такий самий легендарний в╕к, як у скандинавських чи ╕рландських корол╕в. Але дата загибел╕ близько 375 року ╕сторикам в╕дома й незалежно в╕д Йордана: у цей момент держава остгот╕в розвалю╓ться.

Гунни п╕дкорюють соб╕ сх╕дну частину гот╕в тих, хто жив м╕ж Доном ╕ Дн╕пром. Зах╕дна частина, на чол╕ з ╕ншими вождями, переходить Дунай ╕ просить притулку у Сх╕дн╕й Римськ╕й ╕мпер╕╖. Це р╕шення виявля╓ться фатальним для Риму: вже в 378 роц╕ п╕д Адр╕анополем готська к╕ннота знищу╓ римську арм╕ю разом з ╕мператором Валентом. Через тридцять з гаком рок╕в ╕нший готський вождь, Алар╕х, захопить сам Рим. Велике переселення народ╕в, яке зм╕нило карту ╢вропи ╕ знищило античний св╕т, почалося тут на тих самих р╕чках, у тих самих степах, якими ще недавно ходили мешканц╕ Войтенок.

У самих Войтенках життя обрива╓ться, ц╕лком ймов╕рно, наприк╕нц╕ IV на початку V стол╕ття. Поселення пуст╕╓, гончарн╕ печ╕ остигають, довг╕ будинки обвалюються на власн╕ вогнища. Гуни, роз╕гнавши остготську державу, не залишаються тут надовго але й готи сюди б╕льше не повертаються. Через дв╕ст╕ рок╕в у цих м╕сцях зявляться перш╕ словянськ╕ поселення, через тисячу козацька сторожова л╕н╕я, пот╕м слобода Войтенки.

Що залишилося

Готи дали ╢вроп╕ ╕мя Готланд╕я, Каталон╕я (Готалан╕я), готику в арх╕тектур╕ (назва п╕зн╕ша й зневажлива, але прижилася). Вони подарували св╕тов╕й л╕тератур╕ перший запис германського епосу Б╕бл╕ю Вульф╕ли, яка залиша╓ться найдавн╕шим текстом будь-якою германською мовою. Вони залишили в ╕сландських сагах пам'ять про Ерманар╕ха п╕д ╕м'ям Йормунрекр. ╥хн╓ корол╕вство в ╤тал╕╖ у VI стол╕тт╕ коротко сперечалося з В╕зант╕╓ю за спадщину Риму. А сх╕дна околиця ╖хнього св╕ту де вони в IV стол╕тт╕ жили звичайним життям землероб╕в, гончар╕в ╕ торговц╕в тепер лежить п╕д харк╕вським чорноземом.

Войтенки-1 не дають н╕ скарб╕в, н╕ монумент╕в. Вони дають ╕нше повсякденн╕сть т╕╓╖ велико╖ ╕стор╕╖, яку ми звикли сприймати через ╕мена корол╕в ╕ битви. Тут ця ╕стор╕я ста╓ конкретною: довгий будинок на три с╕м╖, вогнище з вмазаним у глину битим посудом, уламок зеленого скляного кубка римсько╖ роботи, бронзова ф╕була на плеч╕. М╕ж приходом гот╕в ╕ ╖хн╕м в╕дходом зв╕дси вм╕стилися в╕с╕м-десять покол╕нь людей. В╕д них залишився шар обпалено╖ глини товщиною в к╕лька сантиметр╕в. За м╕рками земл╕ майже н╕чого. За м╕рками нашо╖ памят╕ про Сх╕дну ╢вропу майже все, що ми зна╓мо про ╖╖ перший варварський розкв╕т.

Звичайно, переорати таке м╕сце варварство, яке, напевно, нав╕ть гуни б соб╕ не дозволили. Тому побажа╓мо усп╕ху в судах харк╕вським прокурорам, як╕ борються за ун╕кальний археолог╕чний комплекс.


  Див. Подробиц╕